Джерело: https://lviv.travel/
Публікація присвячується світлій пам’яті Романа Липки та Володимира Вуйцика
У минулому оборонні укріплення були невід’ємною частиною існування всіх міст і виконували роль своєрідної містобудівельної матриці. Історія розвитку міста тісно пов’язана з розвитком його фортифікацій. Навіть після того, як укріплення втратили мілітарне значення і були розібрані, вони нагадують про себе характерним плануванням вулиць та кварталів.
Укріплення Львова постали не одночасно. Можна виділити три комплекси львівських укріплень, які функціонували послідовно.
Про комплекс укріплень Львова княжого періоду (долокаційного) ХІІІ – середини ХIV ст. достовірної фахової інформації збереглося мало. Перші писемні згадки вказують на існування укріплень Львова і двох замків, але конкретно їхні планувальні та об'ємно-просторові характеристики невідомі.
Основна частина збережених пам’яток оборонної архітектури в середмісті Львова походить із наступного періоду – середини ХІV – ХVІІ ст. Цей комплекс припинив функціонування, коли австрійський уряд згідно з імперською ідеологією провів планомірні роботи з роззброєння міст-фортець, зокрема розбирання львівських укріплень.
У XVIII столітті історія будівництва фортифікацій Львова не завершилася, оскільки в середині XIX – на початку XX ст. був створений наступний глибокоешелонований оборонний комплекс міських укріплень з ядром на території Цитаделі. Після втрати оборонного значення збережені споруди цього комплексу набули нових функцій і залишаються важливою складовою історичного міського контексту.
Локалізація фортифікацій середмістя Львова станом на ХVІІІ ст., виконана Я. Вітвіцьким у першій пол. ХХ ст.
Аксонометричний краєвид Львова з боку Галицького передмістя станом на ХVІІ ст., накладений на сучасну топогеодезичну підоснову. Креслення І. Оконченка, 1999 р.
Лінії укріплень комплексу оборонних споруд Львова ХІV–ХVІІ ст.
Для того, щоб зрозуміти еволюцію комплексу львівських укріплень середини ХІV–ХVІІ ст., необхідно почергово розглянути типи ліній укріплень, якими було послідовно оточене середмістя, а пізніше й передмістя Львова.
У середині XIV ст. у Львові відбувалося формування першої лінії міських оборонних укріплень, відомої як "Високий мур", згідно з принципами баштової оборонної системи. Перша лінія укріплень включала в себе високий мур завтовшки до 2 метрів з мерлонами (зубцями на фортечному мурі) і машикулями (навісна конструкція на кронштейнах, яка виступає за межі муру, з отворами для обстрілу підошви муру), регулярно розташовані вздовж усього периметру башти та дві брами – Татарську (пізніше Краківську) і Галицьку. Перед лінією укріплень був глибокий рів та вал (доданий пізніше). У цей період постали Високий замок (мурований) та Низький замок.
У XV ст. почала функціонувати друга лінія оборонних укріплень, відома як "Низький мур". Ця нова система міських оборонних споруд базувалася на принципах бастейної оборонної системи і включала в себе мур із бастеями, фосу та вал. Низький мур пролягав паралельно до Високого муру і починався від Татарської брами (охоплюючи місто зі сходу), а закінчувався біля Галицької брами. Отже, у XV ст. комплекс міських оборонних споруд складався з двох функціонувальних оборонних ліній. До першої входили Високий мур і рів, до другої – Низький мур, фоса і вал. Станом на цей час у Високому мурі дослідники нарахували 18 башт, у Низькому мурі – 17 напівкруглих бастей.
Від кінця XV до кінця XVI ст. тривав третій період еволюції оборонного комплексу у Львові. В цей час постала Третя лінія, яка мала замкнутий периметр і охоплювала місто повністю разом із наявними лініями укріплень. У складі цих робіт Краківська та Галицька брами були посилені барбаканами (фортифікаційними спорудами для захисту підступів до брам). Третя лінія була композитна, оскільки містила елементи як бастейної, так і бастіонної оборонних систем. Поєднання різних типів оборонних споруд у третій лінії було результатом неперервних модернізацій, спричинених зростанням вимог у сфері військового мистецтва та розвитком вогнепальної артилерії, свідченням чого є факт спорудження в третій лінії у 1554–1556 роках великої бастеї (відомої на даний момент під назвою «Порохова вежа»). В цей період комплекс міських оборонних споруд включав: першу лінію (Високий мур, рів); другу лінію (Низький мур, фосу) і третю лінію (вал, фланкований бастеями та бастіонами).
Ліворуч: Комплекс укріплень Краківської брами. Фото з макета (пластичної панорами) міста Львова станом на 1740-ві рр. Фото 30-х рр. ХХ ст.
Праворуч: Бастея "Порохова вежа" в контексті міських укріплень. Фото з макета (пластичної панорами) міста Львова станом на 1740-ві рр. Фото 30-х рр. ХХ ст.
У XVII ст. почався четвертий етап розвитку оборонного комплексу міських укріплень Львова. В цей період відбулися важливі роботи з уфортифікування міста новими бастіонними лініями. Впродовж XVII ст. частково з'явилася бастіонна лінія, розроблена Фрідріхом Ґеткантом, а Галицьке передмістя отримало бастіонну лінію авторства Яна Беренса. Крім того, була проведена ретельна реконструкція наявних міських укріплень попередніх періодів. На північ від Порохової вежі, на місці нинішнього будинку пожежної охорони, було зведене потужне укріплення – Королівський белюард, а також розпочате будівництво Королівського арсеналу. А до південного прясла третьої оборонної лінії додане укріплення Бернардинського монастиря.
Львів із заходу. Мідьорит А. Гогенберга за рис. А. Пассаротті, 1607–1608 рр. (фрагмент). Тоном виділені оборонні споруди
Львів з північного заходу. Мідьорит Ф. Пернера, 1775–1778 рр. (фрагмент). Тоном виділені оборонні споруди
Вплив вогнепальної артилерії на розвиток фортифікацій Львова
На початку XVI ст. почалося масове використання вогнепальної артилерії в Європі, а в XVII ст. набула значного поширення зброя великого калібру, тому виникла потреба застосування нових способів уфортифікування. Оборонні споруди тепер необхідно було робити низькими, щоб настильному вогню було відкрито щонайменше поверхні оборонних споруд. Водночас необхідно було розмістити артилерію на терасах укріплень, максимально приховуючи свої позиції. Ці функції забезпечували вали та різні види низьких бастей і бастіонів, які успішно протистояли засобам ураження вогнепальної артилерії окресленого періоду. На противагу традиційним середньовічним фортечним стінам і баштам (що були відкритими з боку передполя, а тому вразливими до дій артилерії) свою життєвість показала концепція будівництва низьких, масивних бастіонних фронтів, форма яких базувалася на точних розрахунках і геометричній побудові, з урахуванням умов території, озброєння, тактики оборони і нападу.
Відсутність нових оборонних систем негативно позначилася на перспективах розвитку Львова у XVII ст. Упродовж цього періоду середмістя, займаючи лише 1/4 загальної площі міста, вичерпало свій потенціал для подальшого розвитку. Наявні укріплення середмістя виявилися малоефективними для протидії актуальним небезпекам, окрім того, спричиняли низку проблем містобудівного характеру, таких як перенаселення території середмістя, надмірна щільність і висотність забудови та інші. Це, натомість, породжувало проблеми з водопостачанням, каналізацією та спричиняло складні санітарно-гігієнічні умови.
Локалізація укріплень Львова ХІІІ– VІІІ ст. на сучасній топогеодезичній підоснові, виконана О. Оконченко та І. Оконченком.
Феномен виникнення "паралельних" міст
У цей період старі оборонні системи міст реконструювали і посилювали відповідно до актуальних вимог, тому в більшості випадків уже наявні населені пункти оточували ззовні новими лініями бастіонних укріплень. Як приклад можна назвати такі міста, як Берлін, Варшава, Мілан та інші. Тоді спостерігався феномен виникнення "паралельного" нового міста. Суть цього явища полягала в тому, що поруч із наявним містом поза його середньовічними міськими укріпленнями формувалося самостійне дочірнє місто із автономними бастіонними фортифікаціями. Зазвичай це нове місто виникало на підставі окремого локаційного привілею. Серед найвідоміших прикладів таких "паралельних" міст можна назвати: у Кракові – Казимеж, у Дрездені – Нове місто (розташоване на правому березі Ельби, навпроти Старого міста), Нове місто у Варшаві та інші. Подібна ситуація виникла й у Львові, де мешканці Галицького передмістя на початку XVII ст. намагалися зведенням оборонних споруд утворити бастіонний пояс для нового міста.
У ХVІІ ст. Львів постійно перебував у зоні бойових дій. У цей час середмістя завдяки старим середньовічним укріпленням витримало багато облог, а незахищені передміські території були віддані на поталу ворогам. Під час ворожих нападів (як, наприклад, у 1648 році) Краківське та Галицьке передмістя становили загрозу середміській захищеній території, і містяни були змушені власноруч руйнувати та спалювати передміські споруди, щоб створити вільні зони обстрілу перед міськими укріпленнями та максимум невигод для нападників.
У 1607 році мешканці Галицького передмістя висловили прохання королю Сигізмунду ІІІ отримати привілей для створення нового міста на передміській території, яке планували назвати Володислав. Це, натомість, передбачало впровадження власної системи актуальних оборонних споруд. У відповідь на це король відправив до Львова свого інженера Авреліо Пассаротті із завданням розробити проєкт нової фортифікаційної лінії. Пассаротті представив проєкт, і мешканці передмістя навіть почали його втілювати. Проте ці плани так і не були завершені через протести львівського магістрату, якому належали передміські землі.
У 1634 році мешканці Галицького передмістя знову спробували уфортифікувати свою територію. Вони звернулися до короля Владислава ІV із пропозицією створити нове місто навколо старого Львова, яке охоплювало б території Галицького та Краківського передмість і Підзамча, а також запропонували назвати нове місто на честь принца Яна Казимира – Казимирів. Після передбачуваної згоди короля і з метою реалізації цього задуму інженер Фридерік Ґеткант 1635 року розробив план нових укріплень для Львова та його околиць.
Львів зі сходу (станом на XVII ст., фрагмент). Креслення І. Оконченка, 1999 р.
Інженери-фортифікатори та їхні проєкти уфортифікування Львова
На замовлення передмістян та за сприяння королівської адміністрації у ХVІІ ст. була розроблена низка проєктів актуальних укріплень. Деякі з уже згаданих проєктів залишилися нереалізованими, деякі припинили ще на етапі виконання, деякі втілили частково. Базуючись на відомостях, отриманих із праць Володимира Вуйцика, Владислава Томкевича та інших авторів, відомі 12 інженерів-фортифікаторів, які працювали над укріпленнями Львова у XVII ст. Проте лише вигляд трьох проєктів добре відомий дослідникам: проєкт Ґетканта (1635 р.), проєкт Беренса (не підписаний, імовірно 1678–1682 рр.) та проєкт Деро (1695 р.).
Проєкт Фридерика Гетканта
Проєкт Гетканта вважається найбільш раннім серед збережених креслень бастіонних укріплень Львова у XVII ст. На верхньому картуші міститься напис «Ситуаційний план Львова, виконаний Ґеткантом у 1635 році». Згідно з припущенням Ольґерда Чернера, представлене зображення є спрощеною копією оригіналу.
План фортифікацій Львова, 1635 р., виконаний Ф. Ґеткантом.
Загалом на плані бастіонна лінія замкнутого периметра, яка оточує місто, включає два форти: південно-східний, п'ятикутний у плані, та північно-західний, чотирикутний. Проєктована лінія охоплює середмістя, територію передмість та прилеглі території потужним поясом бастіонних укріплень. З огляду на розмах і масштаб запланованих фортифікаційних робіт можна припустити, що цей проєкт став концептуальним відтворенням незбереженого проєкту Авреліо Пассаротті.
Хоча проєкт Ґетканта був реалізований лише частково через великі обсяги робіт, залишки декількох укріплень східного прясла, які за формою та стилістичними ознаками нагадують фрагменти бастіонної лінії, запроєктованої Ґеткантом у 1635 році, зображені на пізніших картах і планах Львова.
За даними Владислава Томкевича, оборонна лінія Гетканта пролягала “... поза гору Познанську і Шемберга, поза шпиталь Св. Лазаря...”. Накладаючи прорис вказаного проєкту на сучасну підоснову, переконуємося, що одна з південно-західних куртин проєктованої лінії Ґетканта пролягала територією, на якій згодом з’явилася Цитадель, а залишки східного прясла відчитуються у рельєфі на вулиці Пекарській.
Проєкт Яна Беренса
Важливим графічним документом, на якому зафіксовані львівські укріплення, є проєкт новітніх фортифікаційних споруд, створений Яном Беренсом наприкінці XVII ст., на пів століття пізніше від проєкту Ґетканта.
Ян Беренс, народжений у Пруссії, обіймав посаду генерального інженера королівської артилерії та в 1682 році став полковником. Крім того, він перебував на посаді коменданта, відповідаючи за порядок, безпеку і обороноздатність Львова. Ян Беренс – один із небагатьох інженерів-фортифікаторів, чий внесок у розвиток оборонних споруд Львова документально зафіксований.
У період 1678–1682 років під керівництвом Яна Беренса було здійснене будівництво земляних бастіонних фортифікацій, спершу біля гори Високого замку, пізніше була розбудована потужна бастіонна лінія з боку Галицького передмістя.
Відповідно до проєкту на узгір’ї східного боку міста був попередньо уфортифікований монастир кармелітів босих, від якого почали насипати вал «великий, широкий і високий», а поза монастир кармелітів взутих «вал на подобі щита, достатній для укриття війська». Попри те, що фортифікаційні роботи велися на досить незначному відтинку передміської території, створення згаданого вала потребувало значних витрат, тому він споруджений «великою працею і великим коштом» та названий «шеляговим». Під час будівництва вал обходився щороку в майже 30 тисяч, не враховуючи додаткових витрат. Окрім фінансових перевитрат, негатив мешканців викликав ще той факт, що в процесі спорудження таких укріплень для розширення розмірів вала був зруйнований ряд будинків у передмісті. Тому й не дивна неоднозначна реакція сучасників на це будівництво: «… є і довго буде те давнє, однак непотрібне і недосконале творіння на здивування і посміховисько для чужих, бо не тільки будь-якій обороні міста шкодить, але й противнику за найкращу оборону служить».
Суб’єктивність цих тверджень пов’язана з багатьма чинниками, такими як необізнаність із реальними військовими потребами, можливостями та вимогами тогочасного військового будівництва, нерозумінням ролі новітніх фортифікацій, особистою економічною зацікавленістю тощо.
На відміну від тенденції, коли кожна наступна лінія бастіонних укріплень охоплює щораз більше території та, відповідно, отримує більший периметр, територія, оточена поясом укріплень на проєкті Беренса, виявилася значно меншою за територію, оточену укріпленнями за проєктом Ґетканта, виконаного на пів століття раніше.
План фортифікацій Львова, виконаний Я. Беренсом (1678–1682 рр.)
На наш погляд, глобальний за своїм масштабом проєкт Ґетканта не був повністю реалізований через несумісність запланованих робіт із економічними можливостями в будівництві, озброєння та утримання цих фортифікацій. Проєкт Беренса завдяки меншому за периметром нарису виявив ефективне поєднання економічної спроможності та вимог щодо уфортифікування території міста. Проведені дослідження підтверджують реалізацію фортифікаційного проєкту Беренса при укріпленні міста з боку Галицького передмістя.
Проєкт Деро
Останнім із відомих збережених проєктів львівських фортифікацій ХVІІ ст. був план реорганізованого (реформованого) Львова, обложеного турецькими військами в 1695 році, виконаний інженером-фортифікатором Деро.
Цей план містить важливу інформацію щодо швидкої адаптації фортифікацій XVII ст. до нагальних тогочасних військових вимог, а також можливі стратегії оборони під час облоги міста турецькими військами.
План фортифікацій Львова, виконаний Деро, 1695 р.
План досить схематичний, проте в цьому проєкті укріплення середмістя та східне прясло фортифікацій із незначними відмінностями аналогічне з проєктом Беренса. Це вказує на те, що в 1695 році (на час складання плану Деро) укріплення лінії авторства Беренса вже існували на терені. Що стосується решти бастіонних укріплень і редутів, зображених на плані Деро, не можна стверджувати однозначно, які з них реалізовані станом на 1695 рік, а які лише пропоновані в цей час для реалізації.
Основні тенденції в уфортифікуванні Львова
Львів, як і кожне місто, постійно дбав про свою обороноздатність, тому в XVII ст. були опрацьовані кілька проєктів створення новітніх укріплень міських та передміських територій. Ініціаторами спорудження нових оборонних ліній найчастіше виступали мешканці передмість, які постійно наражалися на небезпеку під час ворожих нападів.
У XVII ст. над уфортифікуванням Львова працювали чимало архітекторів-інженерів, серед яких Бернардо Морандо, Авреліо Пассаротті, Теофіл Шемберг, Павло Римлянин, Миколай Руцький, Вільгельм Апельман, Павло Ґродзицький, Фридерик Ґеткант, Якуб Боні, Андреа дель Аква, Ян Беренс, С. Деро та інші. Їхні роботи можна розділити на дві основні групи.
Перша включає проєкти модернізації та розширення наявних оборонних укріплень міста. До цієї категорії також належать проєкти укріплення монастирів, що були під мурами міста: бернардинського, отців кармелітів босих, єзуїтів, Святого Лазаря, Святого Юра, Святого Онуфрія та інші.
Друга група включає проєкти створення нової оборонної лінії, охоплюючи територію передмість. Над цим працювали Ґеткант, Беренс і Деро.
Дослідження хронології будівництва укріплень у XVII ст. та ідентифікація зазначених споруд вказують на те, що львівські укріплення цього періоду були зведені здебільшого відповідно до принципів староголландської школи фортифікаційної архітектури, яка була популярна в Європі у XVII ст.
Львів з південного сходу (станом на XVII ст., фрагмент). Креслення І. Оконченка, 1999 р.
На прикладі Львова можна простежити реалізацію типової схеми розвитку європейських міст. По-перше, з'являються середмістя в межах мурів. Згодом, у XVII ст., передмістя уфортифіковують, створюючи "підцентри", які поступово набувають тих самих функцій, що й середмістя. По суті, на передміських територіях виникають нові міста, які починають використовувати свої права на автономію. Наявність укріплень сприяла умовам для урбанізації передміських теренів.
Довідково:
Роман Липка, львівський архітектор, педагог.
Володимир Вуйцик, вчений-архівіст, історик мистецтва, знавець і дослідник Львова, автор книжок «Зустріч зі Львовом» та «Львівський Державний історико-архітектурний заповідник».
