![](/media/gallery/full/i/m/img8425.png)
Дрібка солі в краплі «моря». Що буде із давньою солеварнею в Дрогобичі
Tvoemisto.tv розповідає, що відбувається на українському ринку солі, яка частка на ньому Дрогобицької солеварні, як тут добувають сіль, що передбачає проєкт ревіталізації солеварні та що може змінитися після передавання її в комунальну власність.
Україна володіє 9 мільярдами тонн запасу солі в Донецькій, Полтавській, Львівській та Закарпатській областях. Проте під час війни втратила головного її постачальника – підприємство «Артемсіль», яке зараз на тимчасово окупованій території рф.
Як пояснив Tvoemisto.tv експерт аграрного ринку Іван Стефанишин, цього запасу достатньо, проте Україна також імпортує сіль із Туреччини, Румунії та Польщі. На її упакованнях може бути текст українською мовою, бо розфасуванням займаються приватні компанії з України, але це не наша сіль. Зі слів експерта, ця сіль гіршої якості, аніж від «Артемсолі». А сіль, яку ми маємо в запасі, містить мало натрію: 90% замість 98%. Найкращу сіль в Україні за вмістом натрію та інших елементів добувають на Львівщині – у Дрогобичі.
«Солеварня має бути комунальною»
Дрогобицька солеварня – найстаріше підприємство України і одне з найдавніших у Європі. В коментарі Tvoemisto.tv директор солеварні Олег Петренко сказав, що дрогобицьку сіль реалізують переважно у Львівській області. Незабаром її постачатимуть до 170 магазинів однієї з мереж супермаркетів в Україні.
Однак експерт Іван Стефанишин вважає, що забезпечити всю Україну сіллю Дрогобич не зможе: за місяць солеварня здатна виробити 60 тонн солі, що дуже мало. Тому дрогобицька сіль і далі становитиме незначну частку на українському ринку.
«Дрогобицька солеварня в жахливому стані. Вона належить державі, її давно не модернізували. Це радше туристичний об'єкт, який може виробляти невелику кількість солі», – наголошує експерт
Територія Дрогобицької солеварні
Зазначимо, що Дрогобицька солеварня перебуває в управлінні Фонду державного майна України, який у 2019 році вніс її у список об'єктів, що підлягають приватизації. Після цього Дрогобицька громада та Львівська обласна рада зверталися з проханням до уряду передати солеварню у власність громади. Територію солеварні описали та подали на реєстрацію як нововідкриту пам’ятку археології.
У коментарі Tvoemisto.tv міський голова Дрогобича Тарас Кучма наголосив, що в місті вже давно виникли ідеї щодо ревіталізації підприємства, планують залучити фонди, гранти й інвесторів. Охочі були ще до повномасштабної війни, проте була умова – солеварня повинна стати комунальною.
«У нас є ідеї, але щоб їх утілити, підприємство має стати комунальним. Ми не можемо під час війни вкладати кошти, не знаючи, чи буде воно нашим, чи ні», – пояснює Тарас Кучма.
Що хочуть зробити
Проєкт ревіталізації солеварні створили в 2021 році. Тоді на його реалізацію треба було закласти 20–26 мільйонів гривень, тепер ця сума, ймовірно, буде більшою.
Міська рада Дрогобича надала Tvoemisto.tv доступ до проєкту ревіталізації солеварні, який три роки тому створила громадська організація «Прорив-місто» в партнерстві з солеварнею, Дрогобицькою міською радою, НУ «Львівська політехніка», Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка та Люблінською політехнікою.
У проєкті окреслили три основні напрями стратегії розвитку солеварні: максимально зберегти її автентичний вигляд, створивши історико-архітектурний ареал; запровадити практики сталого туризму і сталого виробництва; створити інноваційний науково-дослідний підрозділ музею.
Проєктом передбачено відновити історичні межі солеварні, бо теперішня її територія значно менша. Це дозволить створити на ній сквер, паркувальний майданчик і пішохідний майданчик. Також пропонують відновити втрачені споруди й укріпити наявні, законсервувати руїни та візуально відтворити втрачені об'єкти. Також серед пропозицій є розвиток солеварні як рекреаційної зони.
Загалом проєкт передбачає три етапи реставрації тривалістю 12–13 років.
Упродовж перших трьох-чотирьох років планують сповільнити руйнацію об’єктів, зокрема провести протиаварійні й реставраційні роботи, організувати поверхневе водовідведення. Крім того, розробники проєкту пропонують відкрити кафе, магазин для збуту продукції, обладнати санвузли, касу та інформцентр, укріпити шахту і зробити там виставкову експозицію, а також відремонтувати майстерню для проведення у ній майстерок.
Другий етап охоплює п’ять років і має також два завдання: сформувати історичний ландшафт та організувати промислове ядро солеварні. За цей час планують збудувати новий солеварний цех, відновити втрачені історичні елементи шахти, створити науково-дослідну лабораторію.
На третьому етапі, який мав би тривати чотири роки, хочуть відкрити експозиції збережених руїн, створити постійний дитячий майданчик, тематичний парк і споруду, яку можна буде орендувати й організовувати там різні події.
Водночас фахівці запропонували два сценарії розвитку солеварні – орієнтований на туристів і орієнтований на містян. Згодом дійшли висновку, що перший сценарій ігнорує містян та не сприяє інтеграції території солеварні в міський простір, а другий не генерує достатнього прибутку для ревіталізації території. Тому в підсумку зробили об'єднаний сценарій, який передбачає, що кордони солеварні будуть «гнучкими», щоб їх можна було активувати на час проведення заходів. Зона виробництва буде відділена від решти території розміткою або прозорим парканом. Вхід туди буде можливий тільки групами, під наглядом екскурсовода.
Як на солеварні зараз добувають сіль
Однак навіть після ревіталізації солеварня не зможе забезпечити всю Україну сіллю. В коментарі Tvoemisto.tv технологиня підприємства Оксана Бунда розповіла, що зараз тут працює лиш одна шахта, тоді як до 1996 року їх було декілька. З цієї шахти можуть добувати 55 метрів кубічних ропи за добу, не більше, «інакше розсіл буде нижчої концентрації, відтак у шахті можуть утворюватися пустоти».
На солеварні кажуть: щоб збільшити потужність виробництва, треба відновити свердловини, а також оновити технологію, бо сіль тут досі добувають дорогим давнім методом – випарюванням ропи.
Оксана Бунда розповідає і показує, як відбувається цей процес. Усе розпочинається з шахти, де добувають ропу, тобто природний розсіл. На будівлі шахти можна побачити гірничий знак у вигляді двох молотків. У перекладі з латини він означає «з розумом і молотком», тобто корисну копалину потрібно добувати саме так.
Будівля єдиної діючої шахти Дрогобицької солеварні
Природний розсіл із цієї шахти добувають давно, з часу введення її в експлуатацію у 1473 році. Оксана Бунда пояснює, що він не з'явився тут нізвідки: «15 мільйонів років тому тут було море, потім почалися тектонічні процеси, Карпати почали підійматися, а море робитися мілкішим. При аридному (сухому) кліматі почалося інтенсивне випаровування, і сіль почала осідати, почали формуватися її пласти».
Шахта побудована з дерева, яке чудово взаємодіє з розсолом. Її площа – 8,75 метра квадратного, глибина – 50 метрів. У ній є спеціальні 12 поверхів, якими можна спускатися. Однак тепер розсіл добувають глибинним насосом, тож потреби спускатися в шахту немає.
Вхід у шахту
Глибинний насос регулюється автоматичним ввімкненням та вимкненням і працює сім хвилин на годину впродовж доби. Оксана Бунда зауважила, що такий режим потрібен для того, щоб не порушувати фізико-хімічну рівновагу й не перекачувати понад норму.
Насос добуває розсіл із глибин і перекачує його в розсолозбірники. Це великі посудини в окремій будівлі, зроблені з дерева без використання цвяхів. Тут відбувається очищення розсолу від мулу, глини та гіпсу. До слова, саме в цій будівлі знімали сцену у фільмі «Довбуш».
Місце, де знімали сцену у фільмі «Довбуш»
Розсолезбірники
Після очищення розсіл виварюють (цей процес називають чарівним видобутком), нагріваючи з допомогою дров до температури кипіння. Вода починає випаровуватися, а сіль кристалізуватися.
Відтак сіль засипають у центрифугу, де з неї виходить зайва волога, далі вона потрапляє на сушильну лінію для обдування теплим повітрям.
Солеварню не потрібно рятувати?
Директор солеварні пояснив Tvoemisto.tv, що саме через важкий метод добування дрогобицька сіль на ринку дорожча за інші. Але, попри високу вартість солі й занедбаний стан підприємства, солеварня все ж є прибутковою.
«Рятувати підприємство не потрібно, воно є прибутковим. Потрібне залучення додаткових коштів для його розвитку. Також важливим питанням є збереження пам'яток архітектури місцевого значення, розташованих на території солеварні. Думаю, місто має допомагати нам із цим», – вважає директор солеварні.
Він переконаний, що міська рада Дрогобича могла б долучатися до розвитку солеварні навіть попри те, що підприємство належить державі. Принаймні облаштувати територію біля заводу. Існують різні форми співпраці – державне приватне партнерство, оренда, інші кращі способи, аніж передавання в комунальну власність.
У Фонді держмайна України у відповідь на запит Tvoemisto.tv повідомили про те, що станом на 14 травня 2024 року солеварня не включена у список об'єктів, які підлягають приватизації.
Однак у Дрогобичі переконані, що лише у власності громади підприємство можна зберегти й розвивати далі. 2 травня цього року міська рада Дрогобича скерувала звернення до Кабміну з проханням передати солеварню в комунальну власність. Тарас Кучма запевняє, що міськрада не перестане боротися, щоб солеварню передали у власність громади, і розглядає можливість викупити підприємство в держави.
«Ми будемо боротися доти, доки завод не стане комунальним. Це не бажання чи примха влади, а вимога громади міста!» – наголошує він.
Юлія Кметик
Фото: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
__________________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Люди Твого Міста
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка