«Людина свободи». Хто така Ірина «Чека», з якою прощалися тисячі українців

5533 0
«Мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла», – слова з посмертної записки медикині добровольчого батальйону «Госпітальєри» 25-річної Ірини Цибух із позивним «Чека». 2 червня дівчину молитвами й піснями супроводжували в столиці. Сьогодні в останню путь її прийшли провести у Львові. Так, як вона заповіла.

Гарнізонний храм переповнений вщент і лунає «Колискова»: «Спи, спи, спи, я малюю тобі сни». Цей звук добирається до кожного з сотень присутніх, які сьогодні прийшли попрощатися з Іриною Цибух, а до її домовини безупинно підходять люди, щоб віддати свою шану. Вони стають навколішки, моляться, залишають тут живі квіти. По інший бік непорушно стоять рідні «Чеки». 

Сама дівчина в посмертній записці сказала: «Хочу, щоб усі співали на прощанні, навчились хоча б десятьом змістовним пісням і заспівали їх одноголосо, щоб погасити журбу рідним співом», тож кожен учора на Майдані у Києві і сьогодні в храмі у Львові співав улюблені пісні Ірини. Виконувала їх українська композиторка, співачка та бандуристка Марина Круть.

Медикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» загинула 29 травня. Ірина у своєму останньому пості в мережі Х написала, що пишається тим, що дожила до 26, але війна забрала її за два дні до дня народження.

«Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі», – писала Ірина у посмертній записці, яку залишила ще 8 квітня 2023 року. Її опублікував брат загиблої.

 

Дівчина родом зі Львова, хоча казала всім, що з Макіївки. Це було перше місце, де почала проростати її ідентичність, бо тут треба поборотися, щоб бути собою: «Я народилася в умовах, де мені ніколи не доводилося відстоювати свою мову, національну традицію. Писанки, які ми малювали з мамою, чи історія бабусі, яка сиділа в тюрмі на Лонцького – це все було частиною мене. А тут я зустріла людей, яким у 21 столітті доводилося продовжувати боротися, щоб мати цю можливість».

Ірина навчалася у Національному університеті «Львівська політехніка», До «Госпітальєрів» приєдналася ще у 2015-му, їздила на Донеччину та Луганщину, а у 2017-му повернулася до цивільного життя і доєдналася до команди «Суспільного». Вона була менеджеркою: готувала ефіри між регіонами, знімала «документалку» й була медіатренеркою. Тоді дівчина знову поїхала на Донбас, вже майже перед початком повномасштабного вторгнення, надавала там медичну допомогу і була старшою екіпажу.

«Вона врятувала сотні людей, і страшенно боляче, що ми не врятували її», – говорила на церемонії прощання у Києві її подруга Юлія Кочетова.

Майдан Незалежності вчора був повен людей. Вони, як і сьогодні у Львові, були у вишиванках на прохання самої дівчини в посмертному листі.

Прощання з Іриною Цибух на Майдані Незалежності у Києві 2 червня 2024 р. / Фото: Суспільне

Ірина Цибух не тільки надавала бійцям медичну допомогу. Вона також боролася за визнання ветеранів та Героїв, що загинули на війні.

«Перед поїздкою на Донбас вона встигла провести ряд лекцій і залишити надзвичайно цінні нотатки. Гадаю, тепер наше завдання зробити так, щоб її система цінностей, які вона розробляла для інших, знайшли відгук на державному рівні. Досвід її особистих втрат ліг в основу цієї людяної ідеї, яку вона плекала з особливою любов'ю», – сказала депутатка та засновниця «Госпітальєрів» Яна Зінкевич.

Ірина казала, що саме свобода є найвищою цінністю: «щоб мати свободу, треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати, хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. аючи відповідь на ці запитання, найважливіше залишається йти». 

Брат Ірини Юрій Цибух розповів, що у неї було багато планів, але все перервала Росія. Перед загибеллю сім’я підготувала для неї святкову посилку, а за кілька днів в Ірини мала бути відпустка, під час якої планувала поїхати у Швецію на проєкт.

Фото зі сторінки «Госпітальєрів» у Facebook

На прощанні з Іриною зібралися рідні, друзі, «госпітальєри», військові, а також ті, що не знали її, але ця смерть перейняла багатьох. Після війни вона хотіла мати будинок, дітей і садити помідори, але «сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу. Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто – у цей момент, як і у той коли це станеться», – казала «Чека».

В храмі лунає остання пісня «Леся», написана на слова Лесі Українки:

«Так, я буду крізь сльози сміятись

Серед лиха співати, співати пісні

Без надії таки сподіватись

Буду жити – геть думи, думи сумні»

Після неї настає тиша. Курсанти незворушно стоять коло дерев'яних хрестів, частина з них починає нести домовину. Люди готуються пішою ходою проводити «Чеку» до Личаківського кладовища, де вона спочиватиме поряд із сотнями наших захисників, що віддали життя в боротьбі за свободу. 

Сама дівчина про свободу казала так: «Єдиний вибір про свободу в країні, де йде війна... єдина історія про волю в цьому контексті – це боротьба за цю волю».

Фото: Суспільне

Львів щотижня проводжає в останню путь кожного, хто віддав своє життя в бою за Україну. Особливу церемонію прощання з військовими тут запровадили на сотий день повномасштабного вторгнення. Домовини з військовими виносять із Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Це головний храм для військовиків. Тут вони вінчаються та хрестять дітей. 

Так і сьогодні прощаються з Іриною Цибух. Похоронна процесія рушає з храму і зупиняється на площі Ринок. Чимало людей зібралися навпроти міськради, тоді звучить «Тиша» – тужлива італійська композиція Silenzіo, яку виконує міський сурмач. Колона рушає далі, прохожі зупиняються, щоб віддати шану, автіки призупиняють рух. 

Ірину називають однією з найяскравіших, найпотужніших осіб, що героїчно загинули під час виконання завдання. 

«Її ставлення до дійсності було прикладом для інших. Її світлість часто дратувала тих, хто був заглиблений у зневіру. Вона несла свій чин хоробро та беззастережно, обираючи для роботи найгарячіші напрямки, а до складу свого екіпажу – найзвитяжніших побратимів і посестер», – сказала Яна Зінкевич.

На Личаківському кладовищі десятки людей. Здається, що сьогодні тужать і загиблі Герої. В повітрі звучить пісня Тараса Петриненка, а прапори майорять, ніби підспівуючи:

«Україно, Україно,

Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг!»

14 травня онлайн-видання «Українська правда» опублікувало останнє інтерв'ю Ірини, в якому вона розповіла про те, як зародилася любов до Донеччини та Луганщини і чи змінився цей регіон за десять років війни. «Чека» також стала лауреаткою премії УП 100. Сила жінок. Торік, до Дня телебачення, радіо та зв’язку, вона отримала нагороду від президента України Володимира Зеленського – орден За заслуги.

«Будьте гідними подвигів наших Героїв, не журіться, будьте сміливими!», – Ірина «Чека» Цибух.

 

Софія Шавранська

Відео: Твоє місто / Фото: Твоє місто та з відкритих джерел 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

_____________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!