У середмісті Києва закінчили капітальний ремонт вулиці Пирогова, що неподалік станції метро «Університет», обіцявши зробити її інклюзивною. «Твоє місто. Київ» разом із транспортним аналітиком та співзасновником ініціативи «Пасажири Києва» Олександром Гречком розповідає, чи всі вимоги європейських стандартів та інклюзивності були дотримані під час відновлення вулиці.

На вулиці Пирогова оновили дорожнє покриття, відремонтували тротуари, влаштували велосмугу та паркувальні місця. Обійшлося це місту в 12 мільйонів гривень. Мер Києва Віталій Кличко у червні інспектував ремонт вулиці та заявив, що вона відповідатиме європейським стандартам, що в процесі її оновлення враховуватимуть вимоги інклюзивності. Проте активісти й транспортні експерти ще на початку ремонту поставили під сумнів його доцільність, вартість робіт, а згодом розкритикували й результат, натякаючи на сусідство з вулицею Івана Франка, де, як відомо, живе мер. Тривалий час вулиця Пирогова залишалася чи не єдиною невідремонтованою в цьому кварталі. 

Вулиця Пирогова пролягає від вулиці Богдана Хмельницького до бульвару Тараса Шевченка і має протяжність 250 метрів. Відома вона ще з 50-х років XIX століття і спершу називалася Больнична. Ця назва була пов'язана з лікарнею, розташованою на цій вулиці, прокладеній поряд із Анатомічним театром. У 1869 році дорогу, яка, по суті, була вулицею, назвали Пироговська на честь уродженця Москви Миколи Пирогова – російського хірурга, анатома та педагога, який певний час проживав у Києві та Вінниці. 

Вулицею Пирогова її почали називати аж у 1970-х роках, хоча жодних офіційних даних щодо перейменування немає. Не фігурує вона і в нинішніх списках об’єктів Київради, які підпадають під декомунізацію та дерусифікацію. 

Починаємо огляд вулиці від бульвару Тараса Шевченка. Завдяки транспортній розв'язці автомобілісти можуть запросто заїхати на вже відремонтовану й тиху Пирогова. А щоб заїзд був безпечний для пішоходів і велосипедистів, зробили острівець. 

«Острівець цей відгороджує велосмугу від дороги для автомобілів і розміщений перед наземним пішохідним переходом. Це стимулює водіїв не входити у різкий поворот, мінімізуючи ризик виникнення ДТП», – пояснює Олександр Гречко. 

На вулиці Пирогова є дві смуги руху. Обабіч дороги влаштовані паркувальні майданчики і прокладена одна велосмуга, відгороджена гумовими бортами, що перешкоджають паркуванню автомобілів на велосмузі. 

«Окрім цього, припарковані автомобілі створюють захисну смугу для велосипедистів», – каже експерт. 

Наземних переходів на вулиці Пирогова всього два: на початку та в кінці. Вони мають низькі бордюри, які дозволяють легко перетинати дорогу особам з інвалідністю на колісних кріслах і батькам із дитячими візочками. Також є огороджувальні стовпці й тактильна плитка для людей з вадами зору.

Але якщо пішохід захоче перейти через бульвар Тараса Шевченка до станції метро «Університет» і назад, йому доведеться скористатися підземним переходом, хоча плани зробити наземний також були. 

«Проблема з наземним переходом до метро «Університет» постала ще в 2019 році. Тоді цей проєкт переміг у Громадському бюджеті, але досі не реалізований через спротив патрульної поліції, – веде далі Олександр Гречко. – Наземний перехід тут був у 1980-х роках, потім його вирішили ліквідувати, і лише декілька років тому кияни розробили проєкт його відновлення в межах Громадського бюджету міста. Потреба в ньому нагальна: зранку, в годину пік, велика кількість людей змушена перетинати бульвар через підземний перехід. Це стає проблемою для маломобільних груп населення: людей старшого віку, осіб з інвалідністю та батьків із дитячими візочками. Однак влаштування наземного переходу обійдеться в майже 2 мільйони гривень, а на ремонт підземного вже витратили 5 мільйонів. До того ж його треба ще  обслуговувати щороку». 

Експерт упевнений, що надання дозволу патрульної поліції на облаштування наземного переходу до метро «Університет» є суб'єктивним рішенням і залежить лише від бажання. Свою відмову у відомстві аргументують проблемами з трафіком через велику кількість людей на наземному переході. Проте активісти переконані, що такого не буде, пояснюючи це наявністю світлофора з другого боку. Для підсилення аргументів місту були надані результати моделювання трафіку. Зокрема, компанія «А+С Україна» здійснила його дослідження на бульварі Тараса Шевченка і довела, що на наземному переході не утворюватимуться затори. 

Окрім дорогого ремонту підземного переходу, активісти нарікають на неестетичність проведених робіт. 

«У підземному переході стіни зроблені з натурального травертину. Він був і на стінах біля сходів, проте його замінили дешевою сірою плиткою, яка порушила зовнішню естетику», – вважає Олександр Гречко.

Із хорошого є те, що на тротуарах вулиці Пирогова переробили покриття: плитку з фаскою замінили на безфаскову.

«У Києві тривалий час була популярна плитка з фаскою, однак по ній не зовсім зручно ходити, і якщо поряд є велодоріжка, то люди переходять на неї, – каже експерт. – А ще добре, що плитку виклали без візерунків, що могло б створити «калейдоскоп» для велосипедистів під час швидкої їзди».

Уздовж тротуару є високі бордюри, які обгороджують зелені зони. Олександр Гречко каже, що це неоднозначне рішення: 

«Вода до дерев та на газон потраплятиме тільки завдяки поливанню. Якби зелені зони були на одному рівні з тротуарами, то під час дощу могли б поглинати воду, яка тече по плитці». 

Стікати воді справді нема куди, бо на вулиці Пирогова не передбачені зливостоки, що й стало причиною критики. На запит «Твого міста. Київ» до Департаменту транспортної інфраструктури КМДА пояснили, що під час проєктування вулиці дощова каналізація не передбачалася, тому вона спроєктована так, аби потоки води стікали в закриту систему дощової каналізації до бульвару Тараса Шевченка з одного боку та до вулиці Богдана Хмельницького з другого.

Відсутність зливостоків на тротуарах може створювати небезпеку для пішоходів узимку через ожеледицю, а влітку під час сильних дощів вода, що стікає по тротуару, підмиватиме фундаменти будівель.

«Якби це була якісна реконструкція, то з будівель зробили б спеціальні виходи в плитці – водоприймачі, які давали б стікати воді по плитці на дорогу, а відтак потрапляти в каналізацію», – зазначає Олександр Гречко.

Ще одним непрактичним рішенням, на думку експерта, є заміна підвісних ліхтарів на високі стовпи. Вони порушують атмосферу старого міста, його автентичність: 

«Зазвичай такі стовпи встановлюють на автомагістралях. Вони дають яскраве біле освітлення, що не зовсім доцільно, як на мене, на цій тихій вуличці в центрі міста. Окрім того, ці стовпи тримають дроти тролейбусної лінії. А цей вид громадського транспорту їздить тут тільки у резервних випадках. Тому вважаю недоцільним витрату коштів на таке освітлення». 

У той же час Олександр Гречко вважає доцільним те, що на вулиці прибрали добудовані тераси закладів і зберегли фасади історичних будівель. Хоча під час ремонту зрізали щонайменше три дерева. Чи були вони аварійними, невідомо. А ще вздовж вулиці нема ні одної лавки.  

«Це ж не транзитна вулиця. Тут люди можуть посидіти, відпочити, поспілкуватися, але не мають де», – каже він. 

Непоганим рішенням є сучасні підземні сміттєві баки, які не потрібно відкривати руками – достатньо натиснути ногою на педаль. 

Наостанок запитуємо в Олександра Гречка, чого не вистачає на вулиці Пирогова після реконструкції для її інклюзивності та європейськості. На його погляд, попри деякі вдалі рішення, є й недоліки. Європейські вулиці – це вулиці без підземних переходів, як-от у Німеччині. В тому ж Лейпцигу станом на 2019 рік був тільки один підземний перехід:

«У європейському місті в пріоритеті пішоходи, саме для них влаштовують наземні переходи. Окрім цього, варто створювати місця, де люди зможуть посидіти, поспілкуватися, відпочити. Не треба зрізати дерева, краще знайти способи їх зберегти». 

Відповідальність за якість виконаних робіт згідно з договором покладена на ТОВ «Дорожньо-будівельне управління – 208». Замовником є ШЕУ Шевченківського району. На бажання місто може звернутися до підрядника з приводу усунення недоліків, який має зробити це своїм коштом. Ця компанія, до речі, була єдиною учасницею тендера. У підписаному договорі виконавець гарантує якість виконаних робіт і можливість експлуатації об’єкта не менш ніж три роки. 

Анастасія Коваль

Фото: Роман Попов

Обкладинка: Дмитро Тарадайка

__________________________________________________________________________________________________