«Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
Сьогодні, в День Героїв, розповідаємо історію зниклого безвісти 27-річного Михайла «Лемберга». Його мама Олена Чернінька – львів’янка, українська письменниця та журналістка – написала і видала книгу, присвячену синові, який зник безвісти з 19 на 20 травня 2023 року.
«Якби я не написала цю книгу, то почувалася б іще гірше, ніж зараз. Принаймні зараз я знаю, що про мого сина є деяка інформація. Я не уявляю, яке жахливе горе переживають матері, коли їхні сини просто зникають, гинуть, стають зниклими безвісти. Немає дитини, і ніхто нічого не знає про неї. Для матері немає нічого жахливішого, ніж втрата дитини», – вважає вона.
Михайло до початку повномасштабного вторгнення працював бізнес-аналітиком в американській компанії банківської сфери. Одружився за чотири місяці перед великою війною.
«Він мріяв стати пілотом, вступити до авіаційного інституту, але через поганий зір ця мрія не здійснилася. Під час вступу до Львівської політехніки він обрав найскладніший напрямок – IT. Жінка, яка приймала документи, попередила його про складнощі в навчанні, проте він завжди обирав найважчі шляхи і ставив перед собою високі цілі. Михайло був дуже амбітний, вважав, що найскладніший напрямок буде найперспективнішим, оскільки інші можуть втратити з часом актуальність», – веде далі Олена Чернінька.
Із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну 27-річний львів’янин став на захист України, постійно перебував у найгарячіших точках, ризикував життям, рятував товаришів. Разом із побратимами боронив Бахмут. За два тижні до того, як зник безвісти, його відпустили на п'ять днів до Львова. І за цей приїзд, каже Олена Чернінька, вона бачила його лише двічі:
«У перший день він запросив усіх до себе додому, але був дуже змучений і скоро заснув. Я довго стояла біля його ліжка на колінах, дивилася на нього з годину. Потім поцілувала і пішла. Через два дні він завітав до нас у гості і розповідав історії з поля бою. Перед виходом ми зробили спільну фотографію, і він пішов. Я пам'ятаю, як він ішов: спочатку я виходила на сходовий майданчик і дивилася вниз, махала, хрестила. А потім, поки вони виходили із дружиною із брами, бігла до вікна, відчиняла його і дивилася їм услід. Так було щоразу. Тепер не маю за ким визирати у вікно…»
«Ніщо не віщувало біди»
Письменниця згадує, що у той день операція в Бахмуті закінчувалася. Військових мали вже ось-ось виводити, і жінка була певна, що все буде добре. Про загибель Михайла Олену повідомили 20 травня 2023 року:
«Я пам'ятаю цей день. Ніщо не віщувало біди. Раніше я завжди дивилася на зелений ліхтарик біля його месенджера, але того дня навіть не глянула, була абсолютно спокійна. О 6-й вечора пролунав дзвінок від побратима, який сказав: «Є важлива новина». Я одразу подумала про поранення, не могла уявити нічого іншого. Але ту фразу я запам'ятала: «На жаль, загинув»…
Зі слів Олени Чернінької, це був останній день у Бахмуті.
«Там уже не було що тримати, не було що брати, не було куди відправляти. По суті, найкращих командирів, найкращих розвідників і два фланги піхоти відправили просто у лігво «вагнерівців». Можливо, не перевірили, аеророзвідки не було або просто допустили халатність. Цього не мало статися. Він загинув, але офіційно вважається зниклим безвісти, оскільки тіло неможливо дістати», – пояснює вона.
«Букварик виживання під час війни»
Книга Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач» присвячена єдиному сину, який зник безвісти, боронячи Бахмут. Спочатку жінка робила дописи у фейсбуці з гештегом #ЛембергМамцюНуНеПлач, щоби спілкуватись із сином через листування, згадуючи історії з їхнього життя.
«Як тільки я дізналася про зникнення Михайла, то почала писати пости у фейсбуці, а потім склала їх у книгу. Сам процес тривав кілька місяців. У цій книзі я описую Михайла: яким він був у дитинстві, його комунікації, наші спільні історії, його особисті історії, мої рефлексії, мої пошуки сенсу після його зникнення і мій порятунок як мами», – каже жінка та додає, що цю книжку вже назвали «буквариком виживання під час війни».
Олена Чернінька із сином Михайлом
Кожен розділ – окрема історія з елементами болю і гумору, що робить книжку захопливою: «Багато людей, які зіткнулися з війною, читають цю книжку. Вона стає для них помічною, як колись книжка Віктора Франкла «У пошуках справжнього сенсу» після Другої світової війни. І я, коли писала цю книжку, відштовхувалася від творів цього письменника. Зрештою, для нас це третя світова війна, і я думаю, що багато людей читатимуть цю книжку як щось важливе».
Презентація книги вже відбулася у різних містах України.
Також її отримав колишній Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.
Книгу можна придбати у «Видавництві Старого Лева».
Військовий зник безвісти за особливих обставин: куди звертатися
У разі зникнення військового варто звертатися до всіх органів, що займаються пошуком зниклих, та зберігати всі документи, отримані від них.
Куди варто звертатися родичам зниклого захисника, нагадали, зокрема, в Міністерстві юстиції України:
-
ТЦК, СП та військова частина, звідки людину мобілізували (там мають повідомити вас про статус близької людини: полонений чи зниклий безвісти, також тут можна дізнатися останнє місцеперебування військового, обставини зникнення, координати місця зникнення, за якими координатами він був скерований на завдання тощо).
-
Нацполіція (варто написати заяву про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, подати її може будь-яка особа, необов’язково родич).
-
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
-
Об’єднаний центр з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі.
-
Національне інформаційне бюро (тут збирають та обробляють інформацію про осіб, зниклих безвісти, незаконно переміщених, полонених та загиблих).
-
Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
-
Гаряча лінія Червоного Хреста: 0 800 332 656.
Про те, які відомості про зниклого безвісти треба підготувати, а також контакти відповідних органів, центрів і штабів можна дізнатися тут.
Письменниця Олена Чернінька запевняє, що пройшла необхідні процедури, зверталася до всіх:
«Після того, як я відправила всі документи, не було жодної комунікації, адже територія перебуває під окупацією, а москалі не виходять на переговори. Немає жодних офіційних списків або даних від держави чи правоохоронних органів. Якщо ми отримуємо якусь інформацію, то зазвичай через приватні телеграм-канали, де поширюють фотографії для ідентифікації або відео, які потребують аналізу. Однак це лише обмежена кількість інформації, іноді з'являються списки, але це виняток. В нашій країні ще дуже багато залишилося від спадщини радянських часів, і ця спадщина часто проявляється, намагаючись вплинути на нас із різних боків».
Антоніна Костик
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів