За даними Українського ветеранського фонду в Україні майже 30% ветеранів мають статус безробітного. Одна з причин, про яку кажуть самі ветерани, криється в тому, що їм некомфортно повертатися в цивільне середовище або на попереднє місце праці, бо вони звикли підпорядковуватися своїм командирам і працювати зі своїми побратимами. Останнім часом в Україні багато розмов про мобілізацію, ТЦК, оновлення даних, але важливо говорити і про повернення та правильну соціалізацію тих, що вже багато зробили задля нашої перемоги, а саме про ефективнішу інтеграцію ветеранів у роботу.

Медіа-хаб «Твоє місто» провів першу дискусію в межах ветеранського проєкту на тему «Як бізнесу ефективніше інтегрувати ветеранів у роботу», запросивши на неї представників різних середовищ – ветеранського, бізнесу та влади. Її учасники обговорили й напрацювали рішення, які могли б, зокрема, покращити працевлаштування ветеранів, адаптувати їх до умов праці, а також визначили кроки, які можуть вже зараз зробити бізнес і уряд, щоби пришвидшити цей процес.

Головне за одну хвилину:

• Зараз у Львівському обласному центрі зайнятості від 10 до 13 тисяч вакансій. Із 24 лютого 2024 року туди звернулося тільки до 1300 ветеранів. У центрі кажуть, що ветерани в прямому працевлаштуванні зацікавлені менше, віддають перевагу перенавчанню, перепідготовці, здобуванню нової професії.

• Коли військові повертаються із зони бойових дій до цивільної роботи, в них може відбутися злам свідомості, адже подекуди зарплата, яку їм пропонують у тилу, може бути в кілька разів нижчою, аніж під час служби.

• Одна з причин, чому ветеранам важко повертатися до роботи, – надто короткий період для реабілітації й адаптації. Часто компанії пропонують місяць відпустки, але цього замало, якщо людина перебувала в зоні бойових дій.

• Бізнес готовий навчати, вкладати кошти й оплачувати роботу, але бракує комунікації з ветеранами, розуміння, за що і скільки треба платити, коли ветерани готові стати до роботи.

• Є три блоки, які допоможуть змінити ситуацію. Мовиться про медичну систему та систему соціального захисту, про роботодавців та власну підприємницьку ініціативу. Рішення в цих напрямках мали б стимулювати роботодавців і мотивувати ветеранів.

• Зміни в законодавстві для ведення бізнесу потрібно впроваджувати для всіх категорій населення, а для ветеранів потрібен такий собі гугл-перекладач, щоби переводити з бюрократичної мови на людську. 

Зараз у Львівському обласному центрі зайнятості відкриті 10-13 тисяч вакансій, тоді як до пандемії було 6-7 тисяч. Від початку вторгнення туди звернулося до 1300 ветеранів, працевлаштувати вдалося 18% із них. Про це повідомила заступниця керівника управління реалізації політики зайнятості центру Руслана Палій:

«Вони більше зацікавлені в перенавчанні, здобуванні нової професії та перепідготовці. Вони беруть ваучери і проходять безкоштовне навчання в наших центрах професійно-технічної освіти. Часто цікавляться грантами й започаткуванням власного бізнесу. Активність тут більша, ніж у прямому працевлаштуванні».

Про зарплати, адаптацію й реабілітацію: чому ветерани не завжди хочуть повертатися на цивільну роботу

 

«На війні я зрозумів, що вперше моя робота оплачується гідно»

Андрій Жолоб, ветеран, керівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій:

Коли я почав працювати військовим хірургом, уперше за 20 років моя робота була гідно оплачена. Керівництво казало, що без медицини нема бригади. Ми працювали цілодобово, без вихідних. Захищаючи країну і маючи фінансову підтримку, відчуваєш, що держава про тебе дбає.

Після повернення до цивільного життя й отримання в шість разів меншої зарплати настає злам свідомості. Я адаптувався до меншої зарплати, але для тих, що отримували значно більше на війні, це може бути важко. Фінансова грамотність для ветеранів дуже важлива. Має бути пояснення, чому вони тепер заробляють менше.

До того ж ветерани не хочуть повертатися на цивільну роботу, бо там, на війні, твоя роль, твоє завдання є чіткими та зрозумілими без отої багатозначності, яка дратує в цивільному житті.

Якби людей, які до великої війни були на доброму фінансовому забезпеченні, які попрацювали на війні, запевнили «коли ви повернетеся, у вас теж буде гідне фінансове забезпечення, тільки тепер по вас ніхто не стрілятиме», то на таку роботу я б теж повернувся.

Ветеранам треба більше часу, щоб адаптуватися до цивільного життя 

Павло Коваль, ветеран, очільник Офісу в справах ветеранів та їхніх родин Українського католицького університету:

Існують прогалини на законодавчому рівні. Після повернення із зони бойових дій ветеранам дають три-п’ять днів відпочинку, іноді місяць відпустки, але цього замало. В США практикують двохмісячну ізоляцію для реабілітації ветеранів. Недостатній час для адаптації є проблемою: після річної служби місяць відпустки – це нонсенс.

Хотілося б, щоби в законодавстві була передбачена відпустка від трьох до шести місяців з гарантією збереження робочого місця для реабілітації. Це дасть можливість ветеранам адаптуватися, а компаніям – підтримати їх через курси перекваліфікації та відпочинок.

Роботодавці готові платити, але треба чути і їх: позиція бізнесу

 

«Ми готові платити, але треба розуміти за що і скільки»

Мар’яна Луцишин, керівниця Західноукраїнського офісу Європейської Бізнес Асоціації:

Ми, цивільні, маємо синдром таких, що не пішли на війну. І нам, зокрема компаніям Західноукраїнського офісу Європейської Бізнес Асоціації, треба вчитися спілкуватися з ветеранами. Законодавство часом обмежує нас у питаннях відпусток для них. Потрібні зміни для стимулювання роботодавців давати більші відпустки ветеранам, оплачувати оздоровчі процеси.

Компанії, з якими ми працюємо, підтримують сім'ї зниклих безвісти військових і зберігають зарплати за працівниками. Проблема з періодом реабілітації є, але перед бізнесом теж постають виклики. Компанії воліють бути зосереджені на потребах ветеранів, готові навчати їх нових технологій, але важливою є комунікація з ними: людина, яка приходить на роботу, наприклад якщо мовиться про виробничі процеси, має бути відкритою до нових технологій. Її треба навчати, вкладати в неї кошти. Роботодавці готові це робити, але чи готові приймати це ветерани? Якщо так, то коли? Якщо буде така комунікація, то, на мою думку, роботодавці зможуть підлаштуватися. Тепер наше завдання полягає в тому, щоб ми могли існувати на одній території. Мені дуже дивно чути, що роботодавці не готові платити. Ми готові, але треба розуміти скільки і за що.

Зазначу, що нині суттєво бракує швачок, електриків, зварювальників, монтажників та  інженерів. Ми активно пропагуємо ці професії, адже вони цінні. Наприклад, слюсарі та електрики можуть заробляти від 50 тисяч гривень щомісяця. Це офіційна зарплата, медичне страхування та інші соціальні пакети. Водії міжнародних перевезень можуть отримувати до 90 тисяч гривень щомісяця. Це гідна оплата, яка залежить від продуктивності.

Було б добре створити центр підтримки ветеранів у Львові чи області, де працювали б психологи й реабілітологи. Це допомогло б ветеранам адаптуватися, роботодавці співпрацювали б із центром, очікуючи працівників. Ресурси знайти можна, головне організація й ефективність.

«Не всі готові звертатися з приводу психологічної підтримки»

Олена Хрипта, HR керівниця Західного регіону EРАМ Україна:

На жаль, не всі ветерани хочуть звертатися з приводу психологічної підтримки. Наша компанія надає таку послугу, вона безкоштовна, але не йдуть. Хто мав би ініціювати такі центри підтримки ветеранів? На мою думку, і бізнес, і влада. Ми зверталися до колег з Ізраїлю та США, але в нас свій досвід, тому ми не можемо повністю використовувати методики, які застосовували вони. Водночас у нашій компанії запроваджена оплачувана відпустка на два місяці. В нашій компанії уже понад 50 людей повернулися й успішно працюють, але це не всі. Щодо гідної оплати, то з перших днів ми підтримували колег, за ними залишаються виплати.

Окрім того, як на мене, є потреба в наданні чіткої інформації ветеранам. Це не має бути «величезний водоспад із масивом лінків», а чіткі кроки, які вони можуть зробити після повернення. В нас є, наприклад, дисципліни, де вже працюють ветерани, а інші ветерани, які повертаються, просять, щоби ті були їхніми менторами. Ми називаємо це «бадді».

Людей треба мотивувати. Що пропонують у владі

 

Степан Куйбіда, директор департаменту економічної політики Львівської ОВА:

Нам потрібно більше вчитися спілкування, враховувати чутливість інших. Іноді наші питання можуть тригерити людей, які мають особливий досвід, вони відмовляються з нами спілкуватися. Ці люди потребують правильної мотивації до праці. І ця мотивація може бути поділена на декілька блоків.

Перший – медична система й система соціального захисту повинні трансформуватися, щоби підтримувати тих, котрі потребують допомоги, зокрема військових ветеранів. Це потребує часу й удосконалення, але працює в правильному напрямку.

Другий блок – роботодавці. Вони мають особливу психологію, де кожен крок обдумується з погляду цифр і реалій економіки. Наприклад, навіть якщо ми зазначаємо, що воїн мав зарплату від 100 до 150 тисяч гривень, марно очікувати, що роботодавець у простіших сферах може забезпечити такий рівень оплати праці. Наприклад, середня зарплата у Львівській області в 4-му кварталі 2021 року становила 13 тисяч 508 гривень. Це вказує на те, що економічні реалії значно відрізняються від очікувань. Якщо брати до уваги теперішні офіційні цифри, то малий і середній бізнес говорить про те, що розмір середньої зарплати коливається від 15 до 17 тисяч гривень. Тепер уявіть, як цю інформацію сприйме військовослужбовець, який два роки офіційно отримував значно більшу зарплату на картку з усіма відрахуваннями. Держава повинна розробити адекватну систему стимулів для бізнесу і працювати з цією категорією людей. Наприклад, у Львівській області як мінімум 1 200 000 економічно активних людей, серед яких 65-67 тисяч із 2014 року були учасниками бойових дій, що становить приблизно 8% економічно активного населення. З урахуванням кадрового голоду необхідно працювати з цими людьми. Але система не може дозволити собі змінитися завтра до обіду. Це гра на перспективу.

Третій блок – власна підприємницька ініціатива. Тут теж треба працювати, оскільки бути підприємцем – це не лише слова. Є менторство, державні програми, але цього недостатньо. Наприклад, програма «Є робота» для ветеранів і членів їхніх сімей у Львівській області охопила лише декілька сотень людей. На перший погляд це космічна цифра, але насправді це статистична похибка. Сьогодні державі з ветеранами та бізнесом варто спільно вирішувати завдання щодо створення загальнодержавної програми, яка обов'язково мусить мати якісні робочі місця, підтримувати освітній процес, пропонувати стимули для підприємців тощо. Саме в комплексі це буде ефективним. Поки що, як видається, ми реагуємо на кожну проблему як на пожежу, а системних рішень бракує.

Умови для всіх і перекладач із мови бюрократії. Інші проблеми та рішення 

 

«Потрібен перекладач для всіх цих візій, місій, супервайзингу і фандрейзингу»

Андрій Жолоб: 

Я керую Центром для учасників бойових дій у Львові. Деколи мене питають, що мені потрібно для комфортної роботи. Після двох років перебування на війні як командир медичної роти я кажу, що мені реально потрібен перекладач для всіх цих “візій”, “місій”, “супервайзингу” і “фандрейзингу”.

Степан Куйбіда: 

У 2013 році ми запустили службу супроводу інвестора, яка функціонувала як гугл-перекладач для інвесторів, допомагаючи їм із дозвільною системою. Потрібен подібний підхід і для ветеранів, щоб перекладати бюрократичну мову на зрозумілу, пояснюючи, які документи потрібні. Але важливо, щоб це робили не чиновники, а люди з ветеранського середовища, де рівень довіри та спосіб комунікації особливі.

«Чому б не створити умов для всіх?»

Мар’яна Луцишин: 

Чому б не створити умов для всіх, щоби провадити бізнес було легко всім, не тільки ветеранам? Я поважаю ветеранів, їхній вклад, але трансформації потребують усі аспекти: бізнес-процеси, взаємини з владою. Ми єдина система, тож можемо змінити її разом. Потрібно не руйнувати, а спрощувати процеси, щоб кожен міг бути інвестором незалежно від віку чи життєвого досвіду. В Україні бізнес провадити складно, це потрібно змінити.

Степан Куйбіда: 

Це системна проблема, коли темп економіки обганяє законодавчу ініціативу. Законодавча ініціатива більше не може працювати за принципом «сьогодні придумали – ввечері проголосували». Влітку 2022-го вже можна було на державному рівні планувати зміни на два роки вперед. Але в нас розхитана система державного стратегічного планування, особливо після об'єднання Міністерства розвитку та Міністерства інфраструктури, що залишилося без чіткого керівника.

Все одно держава, відповідно до Конституції, мусить брати на себе соціальну роль, не забуваючи про бюджет і арифметику. На мою думку, краще давати можливості через законодавчий інструментарій, дерегуляцію, спрощення, доступність, зрозумілість, цифровізацію, аніж стимулювати грантами.

Підприємницький центр для ветеранів

Павло Коваль: 

Для ветеранів, які хочуть почати власний бізнес, потрібні підприємницькі центри. Важливими є супровід і менторство, тому точно має бути якийсь центр, який би допомагав із цим. Туди мали б бути залучені як ветерани, так і бізнес.

Олена Хрипта: 

Бізнес, зокрема ІТ-індустрія, вже ініціює підтримку ветеранів, пропонуючи навчальні курси. Ми починаємо вже третій курс у вересні через великий попит. Важливо об'єднати зусилля бізнесу і держави, бо ветеранам та їхнім сім'ям важко зрозуміти всі закони й підзаконні акти. Ми створили платформу з інформацією про юридичні спілки, надаємо юридичну допомогу. Але цього іноді недостатньо через унікальність кожного випадку. Тому потрібно об'єднатися й співпрацювати.

Тарас Яценко, модератор, керівник медіа-хабу «Твоє місто»:

Ми почули багато аргументів від різних сторін, які треба врахувати у комплексній програмі. Очевидною є потреба в структурі, яка може виникнути з синергії бізнесу, ветеранських спільнот, органів місцевого самоврядування та державної влади. Одна з читачок у коментарі під трансляцією зазначила: «Спочатку їм треба відпочити, пролікуватися, а потім робота». Це ключовий меседж дискусії. Міністерства охорони здоров'я та оборони, а також ветерани мають зіграти важливу роль у цьому процесі. Зі свого боку ми як медіа готові бути майданчиком для комунікацій і проводити наступні дискусії.

Софія Шавранська

Модерував дискусію Тарас Яценко

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

____________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.