![Фото: Твоє місто/Іван Станіславський](/media/gallery/full/1/4/14_ff463.png)
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
Як хобі стало роботою
Про Дмитра, який варить каву в парку, дізналися через соціальні мережі. Аби пересвідчитися, чи справді кава з кавотяга смачна, просто приїхали в парк. Відразу при вході стоїть незвичний велосипед – кермо, рама, позаду – чорна скриня, спереду – ціла конструкція, де на пласкій поверхні пісок із джезвою, 15-літрове відро, переобладнане за принципом старого самовара, і труба, з якої йде дим.
Люди з цікавістю усе фотографують, ми ж хочемо спробувати кави. Одразу дізнаємося, що ідея створення цієї диво-кавоварки – справа рук самого Дмитра.
38-річний чоловік розповідає, що разом із дружиною, двома дітьми та собакою з Херсона до Львова приїхав на початку повномасштабної війни. Добиралися сюди три дні. Він любить подорожі, походи, скелелазіння, сплави. Обожнює їздити в Карпати, особливо взимку. За фахом Дмитро інженер-педагог. До переїзду сюди працював учителем-інструктором з екстремальних видів спорту і робив мотузкові парки. До нашого міста переїхав, бо дружина – львів’янка.
Читайте також: «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
Аби прогодувати сім’ю, відразу почав шукати роботу. Спочатку думав робити шаверму, далі був націлений на східну кухню, але не склалося. Певний час працював на будівництві – зварював метал. А коли завершили об’єкт, постало питання, що робити далі.
«Я чудово розумів: коли у мільйонне місто Львів через війну приїхало ще пів мільйона, роботу знайти буде важко. Тож вирішив, що почну заробляти сам на себе. Недарма кажуть, «коли гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори». Посидів трохи в гаражі і придумав», – розповідає Дмитро.
Ідея, проєкт, сам велосипед, деталі до нього – все Дмитрове. Дещо мав, щось віддали знайомі, деякі деталі докупив, переробив і за два тижні змайстрував кавотяг.
«Нічого особливого: колеса, гальма, залізна рама, трохи вправності рук – і готово», – каже співрозмовник, заварюючи просто неба на саморобному кавовому велосипеді каву зі спеціями жіночці з візочком.
Зі слів Дмитра, принцип варіння кави у джезві на піску йому був відомий, адже в Херсоні на такій «кавоварні» варила каву дружина. Але ця пересувна, на велосипеді – зовсім інша.
(Не) справжній бариста
Як каже Дмитро, він не «офігенний» бариста, але дуже любить куховарити і варити каву. Під час розмови жодного разу не обмовився, що його кава найкраща. Запевняє, що не змагатиметься за якийсь титул. Це зайве. Але що точно знає, то це, що кожна порція його кави зварена з душею, її можна випити лише у Скнилівському парку.
Локацію для свого кавотяга Дмитро обрав цільово. По-перше, живе неподалік і часто тут гуляє з дітьми, а по-друге – тут нема кафе, де можна було б випити доброї кави.
«Я не створюю нікому конкуренції. Зрештою, з якоюсь кав’ярнею в нас була б трохи інша площина їхньої та моєї кави. Моя кава не краща, але й не гірша. Вона інша. А в людей завжди є вибір», – вважає він.
Каву для заварювання в парку Дмитро замовляє спеціально. Переважно «Арабіку Бразилія Сантос». Де саме робить замовлення, не хоче розповідати, лише каже, що у Львові «у дуже ідейного дядька, який живе кавою».
«Він сам обсмажує зерна, меле їх. Коли ми з дружиною прийшли до нього зі свою ідеєю, то він одразу сказав, що вже знає, що нам потрібно. Дав нам спробувати кілька сортів. Уся кава в нього змелена на пудру, тому м’яка і смачна», – пояснює він.
До речі, більшість джезв, які Дмитро використовує для приготування кави, він придбав на Кавказі, де проживав певний час.
«За класикою у своїй Аравійській пустелі араби варили каву саме на піску. Ми зараз звикли, що є кавові машини, де можна натиснути кнопку, і кава сама завариться. Але ця кава не може бути зі спеціями, вона інша. Моя ж – на піску і з додаванням ароматних прянощів. Наприклад, можна додати кардамону, бодяну або чорного перцю, що додасть пікантності та бадьорості», – запевняє Дмитро.
На запитання, чи планує він зі своїм кавотягом мандрувати іншими парками або ж податися у середмістя Львова, у відповідь почули однозначне «ні».
«Не треба їхати за людьми. Треба робити так, щоб люди їхали до тебе. У центрі, певно, було б більше людей, але я до цього не прагну. Навпаки, дуже хочу, щоби люди трохи виїжджали з центру сюди, в парк. Це як з риболовлею – коли бігаєш по цілому ставку і в різних місцях по хвилині кидаєш вудочку, нічого клювати не буде. А якщо сісти на одне місце, взяти прикорм, то й почне клювати», – жартує Дмитро і додає, що у Львові багато чудових кав’ярень, але їм бракує душі.
«Моє кредо – кухня не може бути однакова. Це як у господині, яка варить борщ: у доброї він ніколи не буде однаковий. А якщо так, тоді зварений без душі. У Львові кав’ярні «з душею» я ще не знайшов», – мовить чоловік.
Перш ніж заварити каву, Дмитро любить з поспілкуватися з людьми, щось розпитати, побачити очі, подарувати емоції та усмішку. Кожне таке приготування кави – це чиясь історія. Наприклад, він почастував кавою «колегу» – прибиральника парку, адже Дмитро, як і він, також вважає себе працівником парку. На знак вдячності прибиральник зачитав Дмитрові кілька своїх віршів.
У черзі за кавою з кардамоном
Каву в Скнилівському парку Дмитро заварює лише четвертий день. Каже, що стоятиме тут від 9-ої ранку до 9-ої вечора.
Найбільше за день продав 50 горняток кави. Ціна – 35 і 40 гривень зі спеціями. Проте сьогодні тут справжній ажіотаж – черга росте. Жінка хоче класичну, з молоком, а чоловік ще й з перцем. Дмитро відразу ж підказує, що спеції – дуже специфічна річ, тому кожному дає їх понюхати і лише потім пропонує обрати.
Найбільше чоловік боїться, що в нього закінчиться кава і дружині доведеться її підвозити.
Читайте також: «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
«У перші дні, проходячи повз мене в парку, люди більше цікавилися, що я роблю, звідки я, фотографували і йшли. А вже наступного разу підходили і питали, яка кава, з чим. Був кумедний випадок, коли із самовара йшов дим, то питали, чи я не смажу шашлики», – веде далі Дмитро.
До кави у нього є печиво і пиріжки, які тут назвали «пундики». Пече їх його дружина. Через кілька днів разом із кавою він продаватиме домашні лимонад і квас. А ще хоче доробити до велосипеда причіпний вагончик із мангалом. Тож, цілком імовірно, невдовзі до кави можна буде взяти бургер або скуштувати бограч.
У вільний від роботи час Дмитро волонтерить і разом із кумом збирає гроші та речі для ЗСУ і переселенців. Це переважно адресна допомога.
Найбільша мрія Дмитра – повернутися додому, в Херсон.
«Я ще цього року мрію їсти херсонські кавуни. Бажано, щоб це було на березі озера, неподалік якого ми живемо. Занурю ноги у воду, візьму херсонський кавун, сік якого стікатиме по животі, і так їстиму», – мріє несправжній бариста, який варить справжню каву в джезві у львівському парку.
Ольга Шведа
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- Ростислав Антимис: «Зробіть рік контракту, люди бояться рабства»
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- «Наша перемога залежить від реформи армії», – Юрко Вовкогон
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Із передової в офіс? Що потрібно ветеранам, щоби повернутися до роботи
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік